Чи можемо ми мати сенс один для одного, якщо не домовлятись, про що будем говорити?
Ця робота постала з ідеї “чистого контакту”: що буде, якщо прибрати між нами й глядачем всі визначені наперед історії, наративи?
І залишити те, що я бачу перед собою – людське тіло, тваринне тіло, тіло тисяч мільйонів бактерій. М’язи, шкіра, емоції, любов, і фізичні сили – падіння, прискорення.
Ми спершу взяли дуже монументальне, дуже “нагле” завдання – 40 хвилин прожити без сценарію, і при цьому створювати якісь сенси хоча би щотри хвилини. Потім раптом ми зрозуміли, що для цього в нас недостатньо миттєвих режисерських здібностей – і почали шукати короткі шляхи або компроміси – домовитись про щось наперед, визначити хоч якусь структуру, якісь поняття, ідеї, опорні точки. Але ніщо з цього так глибоко не цікавило. Тому ми вирішили піти на величезний ризик. В першу чергу, це така чесність з собою, не приховувати, того, що це дуже складно. Мені здається це цінно.
Каріна Сойка
перформерка
Ця робота має справу з імпровізацією. З діями, в умовах (майже повної) невизначеності. Зміни та формації сцен на ходу, погляду і режисування в моменті. Танець, звук, голоси інструментів, і рух… Це, перш за все, експеримент.
Як на мене, ви створили просто неможливе. Ви фактично зімітували життя. Життя воно непередбачуване. В житті ми завжди шукаємо якісь сенси, шукаємо якісь образи, які нам знайомі. І ми на них намагаємося спиратися. Насправді все це ілюзія. З самого початку я шукав дійсно якийсь сюжет. Потім зрозумів, що в мене виникає дуже багато сюжетів. Я зрозумів, що сюжету немає, а треба просто відчувати все, що відбувається.
Коментар глядача
Презентація відбулась 22 лютого 2024 року в НЦТМ ім. Леся Курбаса.
Роботу було реалізовано proto produkciia у партнерстві з Фундацією GT з Румунії за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках програми «Дім Європи».