Каролі Шнеєман: тіло і фемінізм. Лекція Іллі Разумейка

Лекція відбулася 12 жовтня 2024 року, у день народження Каролі Шнеєман. В цей день її фундація спільно з бібліотекою Стенфордського університету виклали у відкритий доступ понад 3700 сторінок щоденників художниці. На честь цієї події ми їли торт, подивились та обговорили кілька важливих робіт Шнеєман, які вплинули на історію мистецтва останніх 70-ти років.

Каролі Шнеєман – американська художниця, відома своїми мультимедійними роботами про тіло, сексуальність, гендер, історію мистецтва, приватне та політичне. Спершу як художниця у традиції абстрактного експресіонізму, Шнеєман працювала з абсолютно різними медіа – від сучасного танцю та театру до відеоінсталяцій та перформативних лекцій, наголошуючи при цьому: “Я – художниця!”

Лекцію проводив Ілля Разумейко — композитор, співзасновник лабораторії сучасної опери Opera Aperta, студент докторської програми Artistic Research Center, Vienna University for music and performing arts.

Каролі Шнеєман — американська художниця з німецьким корінням, наполягала на своєму визначенні як художниці та малювальниці, попри роботу з різноманітними медіумами, включаючи перформанс, танець та театр. Її творчий процес завжди починався з малюнків, які потім втілювались та оживали в різних формах.

Хоча Каролі й отримала «Золотого Лева» на Венеційській бієнале у 2017 році, її творчість залишається маловідомою у Східній Європі. Вона активно документувала свою творчість,  архів її робіт ще в процесі поповнення й осмислення. Тексти частково доступні в інтернеті на сайті фундації Каролі Шнеєман.

Каролі Шнеєман народилася у 1939 році в США й належала до покоління мисткинь та митців, які сформувалися після Другої світової війни. У час її становлення німецька діаспора Америки часто відмовлялася від своєї ідентичності. Працювати з німецькою культурою було неможливо. Тому у творчості Шнеєман відсутні посилання чи алюзії на класичних «Фауста» або німецьку філософію. Хоча винятком завжди була музика: в її роботах часто присутні твори Баха.

Музика та авангард

Контекст, в якому Каролі Шнеєман розвивалась як художниця – це багатошаровий американський авангард, зосереджений в Нью-Йорку, на Мангеттені. Після Другої світової війни цей район став центром експериментів у різних видах мистецтва: живописі, театрі, танці, музиці. 

Музика займала особливе місце у доробку Шнеєман. Художниця слухала музику, коли малювала, музика була концептуальною частиною її мислення. Одна з її улюблених фігур – Ванда Ландовська – польська клавесиністка єврейського походження, яка зробила велику кар’єру у Франції до 40-х років. Ландовська відродила клавесин як концертний інструмент і на той час була однією з небагатьох виконавиць, чиї грамплатівки продавалися мільйонними тиражами. У 1940-му, рятуючись від нацистів, музикантка виїхала до Нью-Йорка, де з нуля побудувала нову кар’єру. Шнеєман багато слухала Ландовську, включила її фото у декілька робіт-колажів.

Перший чоловік Каролі Шнеєман, Джеймс Тенні, з яким вона прожила 10 років, був авангардним композитором і мислителем. Одна із найцікавіших його робіт – «Поштові п’єси». Це 10 невеликих п’єс, які він написав для друзів, а партитури оформив на поштових листівках. Музика Тенні – концептуальна. Це був час американського авангарду, коли музиканти ставили питання: що таке музика, що таке звук, що таке людина, яка виконує музичні рухи? Митців більше цікавила абсолютна або чиста музика (pure music) – не пов’язана з текстом, з голосом, яка не зобовʼязана зображати щось, а прямує до своєї фізичної основи, звучання. 

Джеймс Тенні був співавтором кількох робіт Шнеєман: писав для неї музику та брав участь в її музичних та танцювально-театральних перформансах. З ним вона протягом 3 років знімала еротично-порнографічний фільм «Fuses» (1964-1967). Твір зафільмований на 16-мм плівці, яку вона самостійно обробляла: засвічувала, різала й піддавала впливу кислоти. Важливою у творчості Шнеєман була її кішка, на ім’я Кітч. Вона присвятила кішці ряд творів, а після смерті тварини вона створила велику інсталяцію з її тілом-мумією. 

Стоп-кадр із відеороботи Каролі Шнеєман “Infinity Kisses” (2008)

Ще одна важлива фігура в житті художниці – Сезанн. Для неї цей французький постімпресіоніст був художницею-жінкою, якої не існувало. У дитинстві Каролі трапилась книга про Поля Сезанна, тоді вона подумала, що він – жінка, яку звати Анна (Cez-Anne). Шнеєман мріяла теж стати видатною художницею, чиї роботи потраплять у світові музеї. У 1975 вона написала першу важливу для себе книжку «Сезанн – вона була великою художницею» («Cezanne, She Was a Great Painter»). З цієї «помилки мовлення», цього феміністичного «дзвіночка» у поглядах Шнеєман народилось багато творів.

Абстрактний експресіонізм та колаж

Під час навчання образотворчого мистецтва в Університеті Іллінойсу роботи Шнеєман часто сприймалися як протестні та викликали суперечки серед професорів. Вона малювала себе оголеною, що було актом спротиву усталеним нормам. У США 40-50-х років, задовго до сексуальної революції та появи Playboy, суспільство було консервативним і клерикальним. Малювати оголеною не натурницю, а себе в дзеркалі вважалося непристойним. Більшість студентських робіт Шнеєман належать до абстрактного експресіонізму. Ця мистецька течія виникла у США після Другої світової війни, коли країна стала центром світового мистецтва. З творчістю одного із найбільш відомих представників течії – Джексона Поллока – повʼязують виникнення поняття «перформативне малювання». Поллок писав свої картини у русі, на відеозаписах цього процесу здається, що він танцював. Абстрактний експресіонізм уможливив зміну сприйняття живопису. 

Після завершення університету Шнеєман перейшла від живопису до колажів. Її робота «Tenebration» (1960) – напівколаж, містить фото Ванди Ландовської, Брамса і Бетховена. Тут можна зчитати бажання авторки поставити двох великих композиторів поряд з жінкою-музиканткою та зробити їх рівними у межах однієї картини. Після Другої світової війни колаж як художній медіум активно розвивався і в Європі, і в Америці. Тоді з’явилося багато варіацій: розширений колаж, перформативний колаж, асамбляж. Разом із цим, інші види мистецтва стали переймати колаж як метод або оптику. У цьому контексті театр і перформанс часто розглядали як масштабний колаж, де окремі елементи, запозичені з навколишнього світу, об’єднуються в єдиний мистецький простір.

Каролі Шнеєман «Tenebration» (1960)

Огляд робіт

У 1963 році Каролі Шнеєман створила серію колажів «Eye Body» (1963), що складається з 36 фотографій. На них художниця зобразила своє оголене тіло в просторі власної студії. Шнеєман створювала фотографії для експонування в музеях. В ті часи музейні колекції складалися майже виключно з робіт чоловіків-художників. Вона прагнула зайняти своє місце в історії мистецтва нарівні з чоловіками, представивши власне бачення жіночої сексуальності. Серія «Eye Body» стала важливою для історії фемінізму.

Серед американських критиків була різна реакція на «Eye Body». Засновник авангардного руху 60-х, fluxus, Джордж Матчунас написав лист, в якому виключив Шнеєман з fluxus через «відкритий еротизм, самозакоханість, нарцисизм та барокові тенденції у цій серії». Художниця сама пізніше згадувала, що це було намагання чоловіків повпливати на її право говорити в мистецтві мовою власного тіла.

Важливий перформанс Шнеєман – «Noise Bodies» (1965). Це музичний перформативно-візуальний текст. Разом з її чоловіком Джеймсом Тенні вони були обвішані різними музичними об’єктами, спеціально створеними до цього твору, та текстовою партитурою. 

Серед впливових перформативних робіт Каролі Шнеєман – «Meat Joy» (1964).  Прем’єра відбулася в Парижі, а пізніше покази пройшли в Лондоні та Нью-Йорку. Це театрально-перформативна годинна «оргія», в якій брали участь двоє жінок та двоє чоловіків. В творі багато м’яса, риби, мертвих курей і птахів. Перформанс – постеротичний, в якому святкують тілесність. Оскільки дійство відбувалось у публічному просторі, де на той час не можна було оголятися повністю, то учасниці та учасники були в білизні. Через 50 років реінкарнацію перформансу «Meat Joy» із його тодішніми учасниками хотіла зробити данська хореографка Метте Інгвартсен. У 2014 вона звернулася до Шнеєман з пропозицією повторити перформанс. Метте було цікаво дослідити, чому люди роздягалися у 60-ті та що маніфестували тілами. Шнеєман відповіла на листа проханням не повторювати перфоманс, який  був «time-specific», тобто належав конкретному часу та залишився у 60-х.

Кульмінація феміністичних перформативних актів і найбільш відома робота Каролі Шнеєман – «Interior Scroll» (1975). На початку 1974 року ідея спершу виникла у вигляді малюнка, а згодом втілилася у живий перформанс, який Шнеєман також описує як форму малювання. На публіці художниця діставала із себе великий текст-вірш, умовний лист до чоловіка-режисера, який десять років тому їй сказав, що вона ніколи не стане режисеркою. «Interior Scroll» став класикою перформансів XX ст.

Каролі Шнеєман «Interior Scroll» (1975)

Класикою також є перформанс-інсталяція, присвячений Джексону Поллаку, – «Up to and including Her limits». Документація роботи та фрагменти полотен з перформансу зараз є в декількох музеях сучасного мистецтва. Це кульмінація сприйняття абстрактного експресіонізму не як малювання, а як міксу малювання і перформансу. Для Шнеєман це був багаторічний процес – вдома і на пленері вона малювала, прив’язуючи себе до дерева, для цього розробила цілу систему кріплень. Вона досліджувала фізичність художника, зокрема, намагалася уявити, що вона вся – це пензель.

Політичне мистецтво

Знаковим для політизованого американського перфомансу був 1968 – рік протестів у Франції, заходу радянських танків у Прагу, а також кульмінації В’єтнамської війни. Об’єктом критики мисткинь та митців було багато речей – від капіталізму до збройних конфліктів. Каролі Шнеєман присвячувала перфоманси війні у В’єтнамі. Працювала з фотографіями, які доходили з фронту – на їх основі вона створювала різні роботи. Наприклад, імерсивний перформанс «Snows» (1967), тригером для якого була фотографія з в’єтнамськими дітьми, які до школи діставалися траншеями, ховаючись від бомбардувань. Художниця запропонувала публіці на Мангеттені побути в ролі цих дітей. Вона побудувала складну структуру, навмисно лякала людей стробоскопічним світлом, щоб люди відчули жах В’єтнамської війни. 

Одна з пізніх робіт – «Plague Column» (1995). Це феміністична відеоінсталяція, в який Шнеєман поєднала жіночу фігуру «чуми» з барокової колони у Відні та відео реальної жінки, яка має рак грудей. Свою інсталяцію художниця присвятила новому тлумаченню образу жінки-відьми. Вона звертається до старовинного, середньовічного та барокового, уявлення про відьму як про джерело всіх бід,  яку треба спалити, щоб у місті запанував порядок. Пізні роботи художниці часто стосуються історії мистецтва і її переосмислення. 

«Terminal Velocity» (2001-2005) – серія фотоколажів Шнеєман, присвячених трагедії 11 вересня 2001. Тоді літаки терористів врізались у Вежі-близнюки посеред Мангеттена, поряд із вулицями, де творився весь авангард 60-70х. Цей теракт позначив кінець XX і початок XXI століття, ознаменованого так званою «боротьбою з тероризмом». Шнеєман зробила колажі з фото людей, які були у Вежах-близнюках, й кидались з верхніх поверхів, щоб врятуватися від пожежі. Термін «terminal velocity» – це швидкість вільного падіння.  

У доробку Каролі Шнеєман – дуже різні медіа: фільми, напівмузичні твори, перформанси, картини, колажі. Але іноді здається, що найцікавіше – це її тексти, які варто читати