Метте Інгвартсен та політичне тіло сучасного театру. Нотатки лекції Іллі Разумейка

Лекція відбулась 23 листопада 2023 року. Ми робили освітню програму для людей, які подавались на Стипендію Арто; мисткинь і митців Opera aperta; команди proto produkciia. Ілля Разумейко знайомив з перформативними роботами, текстами і актуальними дослідженнями хореографки Метте Інгвартсен, яка працює з оголеністю та сексуальністю. Ділимось нотатками.

Ілля Разумейко — композитор, співзасновник лабораторії сучасної опери Opera Aperta, студент
докторської програми Artistic Research Center, Vienna University for music and performing arts.

Метте Інгвартсен – данська танцівниця, хореографка та перформерка. Вже багато років працює з тілом, оголеністю й сексуальністю як з феноменами – у мистецтві, у політиці та в суспільстві.

Ми випадково потрапили на її виставу «Скейт-парк» на фестивалі Wiener Festwochen 2023. Вистава в чомусь дуже проста: на сцені театру був побудований реальний скейт-парк, а підлітки та діти просто каталися – так, як вони зазвичай це роблять на вулиці. Поступово це перетворювалося на танцювально-хореографічну виставу. Артисти читали реп, співали пісні. Вистава обертається навколо вуличних культур і того, як вони існують, але вона має чітку структуру та хореографію. Шоу триває 90 хвилин. Мені дуже сподобався твір і я загуглив авторку.

Теми оголеності та сексуальності завжди були присутні в історії мистецтва. Неможливо визначити конкретний момент їхньої “появи”. Проте ставлення до цих тем змінювалось в різні епохи та в різних культурах.

На сайті Метте можна знайти її тексти та відео вистав. Вона написала 2 книги. Можна виділити її центральний твір, який об’єднує всі інші, – це докторська дисертація, яка має назву «69 позиції». В тексті вона говорить по власні перформанси й досліджує період від 60-х років до наших днів.

Вперше я згадував про Метте Інгвартсен у Музеї Ханенків, коли робив лекцію про театральну природу музеології. Лекція включала розділ, присвячений музеїзації перформансу і танцю. Над цією темою працює багато людей, зокрема хореограф Борис Шармац, який виявився чоловіком Метте. Він втілював різні проєкти у Франції, у Великій Британії, а також створив Музей танцю. Цей музей досліджує історію сучасного танцю за останні 100 років та шукає способи його збереження, представлення та інтерпретації.

Ця тема виникає й в дисертації та проєктах Метте. Вона ставить питання: як написати історію перформансу від 60-х років ХХ століття і до наших днів. Метте постійно апелює до 60-х і 70-х років, до так званої «класичної епохи» перформативного вибуху. Одна з її текстових робіт – це «Yes Manifesto», що написаний як реакція на «No Manifesto» (1965) американської танцівниці Івонни Райнер. Там авторка застосовує принципи «театру жорстокості» та декларує «ні» театральності, віртуозності.

Метте пропонує свій ситуативний маніфест. У «Yes Manifesto» – усе можна, тільки вже в новому контексті. В історичній перспективі цей твір має стосунок до авангарду 60-х. Метте ніби спілкується з ним за допомогою цього маніфесту. Практичною реалізацією «Yes Manifesto» є її ранній перформанс «50/50». Він має дуже просту форму: рок-вступ, оперно-мелодраматичну середину, а в кінці – знову рок-трансформація. Сама Метте про нього пише так:

«носити свою оголеність як костюм і думати про те, що це костюм».

Щоб перейти до розгляду наступної роботи, варто переглянути мапу країн, де частково декриміналізована порнографія. Україна й Ватикан на ній – «червоні». Одними з перших декриміналізували порнографію Данія, Бельгія, Голландія, країни Бенілюксу.

Ілюстрація з Вікіпедії

У Метте кілька робіт присвячені темі порнографії. Одна з них – «to come». Вистава присвячена фігурі Маркіза де Сада, яка стала популярною після Другої світової. Особливо під час сексуальної революції на основі його текстів продукувалося багато оперних, театральних лібрето та сценаріїв для кіно.

«to come» можна назвати продовженням «50/50». Перші 20 хвилини вистави з тілами перформерок та перформерів відбуваються різні хореографічні іронічні поетичні ігри. Згодом наступає «класичний перелом». Твір складається з трьох частин та фіналу. Наголошую, що це п’єса данської хореографки, країна якої першою у світі декриміналізувала порнографію. Вона говорить про це в різний спосіб: з гумором, саркастично, поетично, робить історичну ретроспективу, наводить цитати. Музика у виставі натхненна епохою 1960-х.

Текст Метте «69 позицій» збирає багато всього. Окрім порнографії, оголеності, сексуальності говорить про грацію та хореографію. Перша глава в цій книзі називається Soft Choreography. Там вона пише про роботу з публікою:

Я хотіла досягти в проєкті «69 позицій» чогось іншого. Хотіла створити хореографію, яка не могла б існувати без публіки. Перформанс, який би визначався настроями, відносинами, напругою всередині певної частини людей в певний момент часу. Я хотіла створити щось, що мало ризик не мати успіху – крихку ситуацію, відповідальність за яку я б попросила вас розділити зі мною. Я не впевнена, чи не перетвориться в результаті те, що я створила, на фіксований сценарій, хореографічну партитуру і навіть стратегії для рятування себе у випадку, якщо ситуація зайде у глухий кут. Проте, все ще думаю про мої відносини з вами як про вирішальний фактор для «69 позицій», поєднуючи це із цим вступним текстом.

Такий текст вона пише після створення вистав, які виглядають класичними, театральними, ретельно підготовленими, мають хореографічну партитуру. Вона шукає вихід з цього за допомогою різних стратегій. Однією з таких стратегій є лекція-перформанс – жанр, який теж виник в Америці паралельно з танцювальним авангардом в середині XX ст.

Ще одним поштовхом до написання книжки для Метте стала книга Річарда Шехнера «Діоніс-69», яка, зокрема, містить світлини перфомансів 1960-х. Багато хто про 60-ті в Америці пише як про «темні часи» – було складно економічно і політично із «в‘єтнамською війною».

Зараз Річард Шехнер – видатний американський режисер, театрознавець, теоретик перфомансу. Наприкінці 60-х він поставив декілька авангардних вистав. Одна з них – «Діоніс-69». На той час він спілкувався з Гротовським, вони перекладали Арто й надихалися ним. Втім Шехнер швидко пішов в теоретичне поле, написав дуже багато літератури з теорії перформансу та сучасного театру.

П’єса «Діоніс-69» цікава тим, що її лише кілька разів зіграли в Нью-Йорку, але її згадують багато театрознавців – польських, німецьких. Постановка стала поворотною для історії театру. Діонісій там буквально народжується крізь тіла перформерок та перформерів. Наступна частина вистави – свого роду – великий містичний оргіастичний фестиваль. Перформерки та перформери були повністю перемішані з публікою та залучали її до цих танцювальних оргій. Наприкінці Діонісій оголошував себе кандидатом в президенти США і, закликаючи публіку до дії, виводив усіх на вулицю й вітав перехожих нацистським салютом. Метте Інгвартсен бере цю п’єсу як один із вихідних пунктів свого дослідження сексуальності, голого тіла.

В її двогодинній лекції-перформансі вона розказує про серію перформансів 60-хх й про «Діонісія». Другу половину лекції вона проводить повністю оголена. В такому вигляді вона танцює і розказує про серйозні філософські чи історіографічні питання.

Метте намагалася привласнити і переосмислити цей досвід 60-хх. Ось як Метте це бачить:

Як хореографка і танцівниця, я не прагнула стати мистецтвознавцею, намагаючись достовірно розкрити та проаналізувати минуле. Натомість я хотіла з’ясувати, чим позиція тіла в нашому сучасному суспільстві відрізняється від позиції в минулому. Я хотіла зрозуміти стан наших сучасних, децентралізованих, мультиспрямованих, гіперпов’язаних, надмірно стимульованих, сенсорно маніпульованих, уражених та сексуалізованих тіл.

Мене цікавило створення крос-історичного тіла; такого, що виривається з історії, походить з минулого, але мутує в майбутнє. Тіло трансформується до точки, де воно більше не репрезентує історію, а стає гетерохронним явищем, що ковзає між різними часами, просторами, зонами вираження та текстуальністю.

Я думала, що для цього мені доведеться перетворити власне тіло на майданчик для експериментів. Мені потрібно було знайти спосіб зробити своє тіло не одним, а багатьма – не лише тілом багатьох гендерів, сексуальностей і політик, але і багатьох персонажів, постатей, наративів, історій та фікцій. Мені довелося множити позиції, які могло б займати моє власне тіло, а також шукати способи дестабілізувати позицію глядача шляхом активного включення їхніх тіл у мої наративні фікції.

У книжках Метте можна знайти багато про танець, театр, порнографію, сучасну культуру. Тексти Метте важливі не лише для хореографів, а й для різних людей, які виходить на сцену, приходять в театр як глядачі або думають про мистецтво.