Театр – Theatre – θέατρον: серія освітніх подій
Ілля Разумейко наприкінці листопада та на початку грудня 2024 проведе серію лекцій, присвячених театру та перформансу. Серія лекцій є вступом до початку вивчення та розуміння театру як поліфонічної, складної та мінливої категорії, що історично поєднує та трансформує у собі різні види мистецтв та різні феномени людської культури: візуальне, перформативне, музичне, текстуальне, музеологічне, архітектурне.
Лекції відбуваються офлайн у Києві в просторі студії Opera aperta щосереди та щочетверга. Приєднатися можна разово (відповідна кнопка є під кожним описом лекції) або придбавши усі 8 лекцій.
- 300 грн – 1 лекція
- 2000 грн – 8 лекцій одразу
Повний пакет можна придбати за посиланням.
*Для Стипендіаток та Стипендіатів відвідування лекцій безоплатне за реєстрацією.
Розклад
20 листопада 18:00
Sacra conversazione: Вівтар як театральний Акт
📍Київ, Студія Opera aperta
Вівтар у різних релігійних культурах виступає центральним фізичним місцем перформансу-ритуалу: жертвоприношення, молитви чи проведення містеріальних обрядів. У середні віки, разом з офіційною забороною театру (в 476 році єпископ Цезарій з Арля офіційно проклинає театр в одній із проповідей в Арлі, за кількадесят кілометрів від Авіньйону) театральне мігрує у сферу приватного або ж “низького вуличного” мистецтва, та водночас наповнює інші медіа, одним із яких стає сценографічний феномен вівтарної картини-поліптиху. Поговоримо про театральні аспекти історії вівтаря, “високу” епоху Ренесансу, а також про його певні музичні та перформативні інтерпретації в наступні після Відродження часи.
21 листопада 18:00
Museaum – Theatrum: театральна природа музеології та музей майбутнього
📍Київ, Студія Opera aperta
У ранньомодерну епоху музей, театр та книга-каталог (атлас, енциклопедія) утворювали єдину багатошарову методологію візуального пізнання навколишнього світу-космосу. Музей як театр знань та театр історії, та театр як музеальна реінкарнація світу давньогрецьких перформативних мистецтв були закладені у фундамент цих понять/інституцій в їх модерному вигляді людиною пізнього Відродження (раннього Бароко).
Звільнений від середньовічного сну клерикальних заборон театр в його метафоричному розумінні став засобом перманентної трансформації форм культурної репрезентації: від барокового theatrum mundi до флюксусу та тотального перформаторіуму другої половини XX сторіччя. Від “Музею сучасного мистецтва” Марселя Бротхарса в Брюсселі 1960-х до “Музею сучасного життя” Павла Макова в Харкові 1990-х. Від вже традиційних театралізованих “виставок-блокбастерів” до сучасної нам перформативної музеології Метте Інгвартсен або Бориса Шармаца.
Нова музеологія, та бурхливі поліфонічні процеси трансформації музею як інституції протягом останніх 50 років – це черговий етап перформатизації музейного простору та афективної театралізації відносин між глядачами, музеологами, артистами, та об’єктами-просторами музейних експозицій.
Поговоримо про вибрані історії “музеїв-театрів” та майбутні стратегії перформативних виходів за рамки усталених інституційних та термінологічних систем музею та театру.
27 листопада 18:00
Scenography expanded: розширена сценографія та “архітектура жорстокості”
📍Київ, Студія Opera aperta
Останні сто років поняття “сценографія” переживає перманентну еволюцію: від прикладної дисципліни, завданням якої було декорування театральної сцени, до глобального переосмислення театру та перформативних мистецтв через роботу з простором в ході “сценографічного повороту”.
Передбачений ще Антоненом Арто, “scenographic turn” (сценографічний поворот) став одним із рушіїв розвитку театру в другій половині XX сторіччя. “Експансія” та емансипація сценографії в її еволюції відбувається на багатьох рівнях: від нових принципів роботи зі всіма медіа, що опиняються замкненими в рамках сценічного простору, до виходу далеко за межі фізичної будівлі театру, діалогу з архітектурою, публічним простором, урбаністикою та політикою.
У цій розмові знайдеться місце і для аналізу подій, які відбувались на сцені в російській федерації: а саме трагедії під час постановки мюзиклу “Норд-Ост”, в якому провідниками ідей Антонена Арто проти своєї волі стають зовсім не російські театральні діячі, а чеченські жінки в чорному, які боролись на “театральній сцені” за свою свободу. Аналізуючи цю подію, новозеландська дослідниця Доріта Ганна оперує поняттям “архітектура жорстокості”, що також розглянемо на лекції.
28 листопада 18:00
Вічне повернення мертвої опери: Norwegian Opra by Trond Reinholdtsen
📍Київ, Студія Opera aperta
“Die Welt ist meine Verantwortung!” – кричить у шведському лісі норвезький композитор Тронд Райнхольдтсен, падає на коліна, цілує Відень та Мюнхен на карті Європи. “Europa in Crise!”: так відбувається підготовка до “Norwegian Opra world tour” – перформансу, який у 2018 році охопив Швецію / Польщу / Україну / Угорщину / Австрію, та завершився постановкою метаопри “Ø” на Мюнхенський бієналє нового музичного театру.
Десятирічний глобальний Gesamtkustwerk Тронда “The Norwegian Opra” ввібрав у себе значні фрагменти європейської культури: від давньогрецьких філософів до марксизму, від середньовічних хоралів до діджейських сетів та постсеріалізму.
Особливе місце в цьому універсумі займають два величезні “симулякри”:
- власне “опера” (в усіх її проявах, від Вагнеріанського міфу та “сучасних” постановок Генделя для європейських пенсіонерів, до інституціоналізованого андеграунду німецькомовної авангардної опери)
- “нова музика” та її нелегка доля після смерті батьків-засновників Кагеля / Ксенакіса / Штокгаузена / Лігеті / Булеза.
У своєму світі “концептуальної музики” композитор та “оперний директор” в унікальний спосіб поєднує постпостмодерну композицію, “чисту теорію”, “філософію мистецтва” та “критику”, стираючи кордони між “piece of art” та “critique of art”, вкладаючи в арії та речитативи протагоністів “Ø” роздуми про долю суспільства, чистої музики та нового музичного театру, або пишучи в середині свого теоретичного тексту “Critical reflection”: “THIS TEXT IS A PERFORMANCE”.
4 грудня 18:00
Що таке театр, що таке перформанс?
📍Київ, Студія Opera aperta
“Театр” та “перформанс” – це дві категорії культури, які перебувають у постійному стані трансформації, взаємодоповнення та переосмислення своїх означень та функцій. Як можна говорити, як робити, як дивитись, як думати про театр та перформанс, їх історію, теорію та практику у 2024 році?
5 грудня 18:00
Театр і текст: що таке мова театру?
📍Київ, Студія Opera aperta
Яким чином текст, написаний, проговорений, проспіваний, проєктований за допомогою відео існує в театрі, як в театрі співіснує вербальний текст і різні види “мов” які він охоплює? Як з‘являється метамова театру? Як можна шукати “мову” театру, і як про це писав Антонен Арто?
11 грудня 18:00
Camera practica: театр, смерть і фотографія
📍Київ, Студія Opera aperta
У 13-тій главі Camera Lucida Ролана Барта з‘являється проста і виразна інтерпретація “походження” фотографії від Театру (а не від живопису), думка про онтологічну театральність фотографії з реверансом в сторону традиційного театру. Театр, а пізніше перформанс, потребують фотографії як специфічної форми документації, яка як феномен розмиває кордони візуального, перформативного та театрального. Поговоримо про фотографію в її перформативних аспектах.
12 грудня 18:00
Сценічне тіло Арто
📍Київ, Студія Opera aperta
Яку роль відіграє тіло людини в історії європейської культури, мистецтва та суспільства? Яким чином в кінці ХІХ на початку XX століття починається революція (що триває), яка виводить тіло людини на “сцену” театру, перформансу, танцю, сучасного мистецтва, переосмислюючи “тілесне”, “духовне”, “реальність” та інші базові категорії людського існування та його сценічного відображення? В якій формі та в яких категоріях “людина на сцені” з‘являється в текстах Антонена Арто, що віщують значні перетворення перформативного мистецтва у період після Другої світової? Що може означати й про що може говорити мовою театру людина, яка стоїть на сцені в Києві, Європі, світі у 2024 році?