Очуднення речі. Нотатки з першої лекції Лариси Венедіктової
Навесні 2023 року ми проводили навчальну програму «Очуднення речі» — спробу читати «Філософію театру» і практикувати ідеї Леся Курбаса. Програму розробила Лариса Венедіктова; вона складалася з семи зустрічей. Чотири з них були присвячені читанню й обговоренню матеріалів з книги. Ділимось нотатками з третьої лекції-розмови, що відбулася 3 квітня 2023 року.
Лариса Венедіктова — перформерка, хореографка, дослідниця. З 2000 кураторка TanzLaboratorium.
Поговорімо про «Очуднення речі». Лесь Курбас в книжці згадує Віктора Шкловського та його термін «одивнення» («остране́ние» рос.). «Одивнення» — мистецький прийом, що має на меті вивести читача «з автоматизму сприйняття», як пише Курбас, «не наближення значення до нашого розуміння, а створення особливого сприйняття предмета, створення “бачення” його, а не “впізнавання”». В Конрада Ланге Курбас знаходить: «…естетичний момент полягає в радості, яку ми дістаємо від зрушення певної речі в інший ряд уявлень». Курбас називає все це — «Очуднення речі».
Ми стверджуємо, що актор не може досягти жодної «органічності», не пройшовши через перший ряд уявлень, — не роблячи себе-річ вкрай дивною. Для того, щоб очуднення речі відбулося, треба вийти з себе. «Вийди з себе і повернися нормально».
Лесь Курбас згадує філософське поняття «аспект». «Важливо для нас те, що кожен із тих аспектів являє собою щось ціле, охоплене одним кутом зору, однією комбінацією, однією фігурою, і має стосунок до положення, співвідношення частин у цілому» (ст. 135).
Слово походить з астрології та означає певні розташування планет, що повторюються. У філософії аспект (від лат. aspectus «вид, вигляд; погляд») — одна зі сторін об’єкта, що розглядається; його бачення з певного погляду. Для розуміння, що таке «аспект», пропоную поглянути на концептуальне мистецтво. У Джозефа Кошута є парадигмальна робота 1965 року «Один і три стільці». Певним чином ця робота поклала початок «зміні аспекту» як мистецькому методу, що відповідає ідеї Кошута: «Бути художником сьогодні — означає ставити питання про природу мистецтва». Відчуваєте спорідненість з ідеями Курбаса?
Коли ж Курбас говорить про аспект, він має на увазі «театральні жанри». У «Філософії театру» є детальний розбір трагедії, комедії і трагікомедії як аспектів. Цікаво, як він пише про трагікомедію, де «гумористичний аспект доволі серйозний». Крім того, всередині однієї вистави можна змінити аспект — і комедія стане трагедією, чи навпаки.
Є акторські завдання, які актор не може виконувати, якщо він їх намагається взяти ззовні. Що таке «взяти ззовні»? Це контролювати. Ми контролюємо те, що ми охоплюємо. Якщо відмовляєшся від контролю, то це — теж емансипація від самого себе, звичного та герметичного.
«Танок — це хода, яка відчувається», — вважав Шкловський. Чи можливо контролювати відчуття? Себто, танець — це не красива форма, яку йому надає хореограф. Твої відчуття хореографують рух.
Курбас — єдина людина в історії українського театру, яка робила (тут важливо не спокуситися автозаміною і не написати «зробила») свій театр. Якщо ви займаєтеся (збираєтеся займатися) театром, маєте думати про свій театр, не про театр Курбаса чи Франка тощо; про те, якими є пафос та принципи цього свого театру. Тоді зміниться український театр загалом.
Деякі поняття своєї філософії Курбас бере у французького філософа Анрі Берґсона. Таким є поняття «тривання» (франц. durée) — основна філософська ідея Берґсона. Він трактує «тривання» як першооснову Всесвіту, як постійний, нерозривний процес зміни та розвитку, який протистоїть механічному, розбитому на окремі моменти часу.
«Тривання в наміченому уявою ритмі» — це здатність, «властива певною мірою всім людям. У митців вона розвинена більше» (ст. 74).
Під «ритмом» мається на увазі не тільки часовий ритм, але й — просторовий. Кожна людина має схильність сприймати ритм, як перший, рідше — як другий. Якщо виходити за межі своєї схильності, можна працювати з обома. Найскладніший у театральній діяльності — момент неперервності, того самого тривання.
«Коли ми бачимо людину на вулиці, чомусь звертаємо на неї увагу, помічаємо і констатуємо, що вона особливо йде, що її хода особлива», — повертає нас до Шкловського. «Танок — це хода, яка відчувається». Деякі люди весь час танцюють. Варто такі речі весь час тримати при собі, вони дуже допоміжні.
Чи треба на щось налаштовувати глядача? Якщо тобі цікаво те, що робиш, то й глядачу буде цікаво. В ідеалі, глядач стає вільним від моєї цікавості, набуває своєї цікавості до самого себе.
«Мистецтво є спосіб пережити роблення речі, а зроблення в мистецтві неважливе» (ст. 106) — це не про «процес і результат». Це — про те, що якщо в тебе навіть є прийоми та інструменти, ти не можеш ними просто користуватися задля досягнення відомого (успішного) результату.
Є ще одна проблема. Якщо хочеш потрапити кудись, маєш спершу відповісти собі на питання: де ти є і як ти тут опинився.
«Власне, й виходить, що фактично ми тут на сході Європи ніщо інше, як варвари в білих рукавичках, в ґрунті речей варвари найгрубішого азіатського походження. Культура в нас не нашаровувалася, вона не є чимось органічним, а має у нас дедуктивний характер… Час лишити гасло “доганяй сьогоднішній день”, а висунути гасло “давай будемо знайомитися з учорашнім днем”. Це куди потрібніший лозунг для України, котра має певні традиції в цьому відношенні. То ціле нещастя — засвоєння російської культури» (ст. 100).
Коли був наш «учорашній день»? Чи співпадає наше «вчора» з «учора» Курбаса? Чи є в нас шанс дістатися Курбаса, якщо ми не знайдемо шлях через наше «вчора»?
Цей матеріал створений у межах грантової програми Per Forma, яку здійснює платформа Kyiv Contemporary Music Days за підтримки Performing Arts Fund NL та Міністерства освіти, культури та науки Нідерландів для розвитку сектору перформативних мистецтв в Україні.
Створення нотаток з лекції — Лариса Венедіктова
Коректура — Яна Супоровська