Євген Баль, я та P.L.O.T. Нотатки з лекції Євгена Баля

У жовтні 2025 року ми організовували тижневий воркшоп у Миколаєві в межах другої Південної едиції Стипендії. Під час воркшопу менторки та ментори проводи лекції й обговорення, а учасниці та учасники презентували своїй ідеї перформативних робіт. Євген Баль був запрошеним  ментором  та провів лекцію про історію одеського перформансу, власну мистецьку карʼєру та роботи, створені разом з перформативною групою P.L.O.T.

У цьому матеріалі Вікторія Хорошилова зробила огляд другої частини лекції Євгена Баля та поділилася власним поглядом на перформанси, спільно створені групою P.L.O.T.

Вікторія Хорошилова — художниця руху, танцівниця. Співзасновниця та учасниця перформативної групи P.L.O.T. (м. Одеса). У 2023 році стала стипендіаткою імені Антонена Арто у межах першої Південної едиції та створила танцювальний перформанс «Історія одного тіла». 

 

Було цікаво слухати, як Євген розповідає про створення та роботу групи P.L.O.T.  Безперечно, досвід — це щось особисте. Персоналії — саме цим була багата та цінна група. Далі я ділюсь своїм досвідом співпраці з групою P.L.O.T., до якої я доєдналася на запрошення Андрія Утєнкова. 

В 2017 році на запрошення Музею сучасного мистецтва Одеси, Євген Баль ініціює створення перформативної групи P.L.O.T.  Він запрошує Андрія Утєнкова, з яким вони познайомились на GogolFest. До гурту доєднувалися різні учасники залежно від перформансів, приїздили друзі з інших міст. Згодом утворилась група з 5-6 людей, які складали ядро, серед них Анастасія Карандашова, Ірина Лесик, Ірина Шевченко, Ольга Ом, Володимир Титаренко, Арсеній Василенко, Ксенія Тюшева, Роман Соляник, Оксана Соломія, Ігор Мельник, Наталі Інсайт та ін. Назву створили разом, це абревіатура зі слів: Performance Laboratory Odesa Transformation — P.L.O.T. 

Група мала горизонтальну структуру: домовились, що в нас є автор, чию ідею ми втілюємо, він бере на себе організацію та розподіляє завдання. Після кожного перформансу відбувалося коло рефлексії. Проводили лабораторії, де працювали з аспектами уваги, тілесності, перформативності. Розробляли стратегію розвитку групи. Нас запрошували зробити перформанс до події, виставки чи проєкту в  музеях чи галереях міста. Також ми реалізовували власні ідеї.

Ми були дуже різні, різного віку і бекграунду. Багато сперечалися і часто мали протилежне ставлення щодо того, як працювати з тією чи іншою темою. На мій погляд, це було дуже корисно. Євген зазначає, що група існувала до 2021 року. Більшість учасників продовжує займатися перформативними практиками, різними формами театру та сучасного мистецтва.

Ми з Євгеном працювали по-різному. Євген часто діяв інтуїтивно, одразу пропонував дію, форму, засоби. Для мене було важливо опрацювати тему, зробити лабораторію, з якої виростала спільна дія. До ковіду ми робили перформанси майже щомісяця, а після зняття карантину у 2021 році за кілька місяців зробили десять перформансів. Далі мої коментарі до перформансів, про які згадує Євген у лекції.

2017 р. — «Мішок»

Перформери: Євген Баль, Андрій Утенков. Перкусія: Арсеній Василенко. Місце дії, концепт-лабораторія «Артерія», — напів підвал Музею сучасного мистецтва Одеси, де в радянські часи розміщувалась в’язниця КДБ. Отже, підвал був з низькими стелями й товстими стінами, поділений на секції, закутки. 

У великому мішку двоє перформерів, у ньому вирізані отвори для ніг. Перформери натягували тканину та рухались закутками підвалу під дивні неритмічні звуки перкусії. Глядачів було багато в тісному просторі підвалу, деколи «мішок» розділяв, перекривав дорогу глядачам. Помножувалась ситуація ізоляції, коли ізольовані ізолюють.

2017 р. — «Горох»

Перформанс до відкриття нової експозиції «NoFutureNow», кураторка — Вікторія Великодоменко. Ми пропонували Музею зробити щось з борошном у просторах виставкової зали, але нам відмовили: «Паркет, картини — не можна». Тоді Євген запропонував кидати горох об стіну. 

Протягом години, у супроводі дзвону музичного трикутника, четверо перформерів кидали об стіну горох, а п’ятий — зафарбовував сліди на стіні. Це був жест — жест безвиході, який врешті сподобався музею. 

2018 р. — «Письмо»

Євген запропонував зробити перформанс в окремій галереї Музею, якраз перед її ремонтом. Декілька перформерів, одягнені в білі комбінезони, у повній темряві спонтанно писали слова на великій дерев’яній поверхні, покритій флюоресцентною фарбою. До дошки підключили датчики, аби фіксувати звук під час написання. Згодом слова зникали, «тухли» — відбувалось мерехтіння сенсів.

У залі залишилась фарба, після нашого перформансу надивлені глядачі продовжили вже своє спонтанне письмо на стінах галереї — ось це було дійсно цікаво, особливо поєднання «вершина-вермішель». У мене ця робота викликала суперечливі почуття, я не знайшла внутрішнього завдання, що зрушувало б мене. Що говорить мені ця яскрава форма?

2019 р. — «Зміна»

Зробити щось в залах Музею нам дозволили аж за два роки. Євген запропонував провести 8 годин в їхньому просторі, зав’язати очі, закрити вуха та виконувати одну повторювану дію в одній із зал. Назва перформансу апелювала до Епохи змін, яку ми зараз переживаємо. Це було 28 грудня і неочікувано в передноворічні дні до Музею прийшло багато відвідувачів, серед них і наші друзі, щоб підтримати нас. Характерно, що очі були закриті масками для сну — досить іронічно, чи не так? 

Я переливала воду «з пустого в порожнє», в кімнаті з картинами, на яких жінки по-різному взаємодіяли з водою. Я тренувала присутність — це була моя найдовша медитація. Ніхто з нас не зупинявся на перерву. Одна з перформерок знепритомніла. Це дещо нагадує підхід Марини Абрамович, Євген часто пропонував ситуації на межі фізичної витривалості. 

2019 р. — «Спрага»

«Спрага» — перформанс, під час якого ми провели 24 години в галереї МСМО без води, їжі та розмов. Робота була частиною всесвітнього флешмобу Global Water Dance, що мав на меті привернути увагу до проблеми доступу до питної води. «Всеохопний танець води» вперше відбувся в Одесі та об’єднав різні танцювальні колективи, перформерів та групу P.L.O.T., яка вкотре діяла досить радикально: після 24 годин без води в музеї ми перемістилися на пляж Ланжерон, продовжували не пити, наповнюючи бочку морською водою, не зупинялись навіть коли вона була вже повна. Тільки коли закінчилося дійство, ми змогли пити воду. «Це була найсмачніша вода в моєму житті!» — поділився Євген. Ця подія привернула неабияку увагу глядачів і ЗМІ.

Переважно ми працювали в конвенційних просторах, означених як місця для мистецтва. Ця акція влітку на Ланжероні була сильним публічним жестом, проте все-таки ми тяжіли до безпеки Що це: недостатність сміливості, впевненості чи політичності?

2020 р. —  [INFORCE]

Перформанс в межах проєкту «Vernum in grano /Істина в зерні» фотографа Ігоря Шевчука та Українського фонду захисту біорізноманіття.  

Я запропонувала структуру: шість перформерів займають всю площу двоповерхової артгалереї «Синій краб», кожен мав обрати природний матеріал, з яким працюватиме та що саме робитиме. Ми довго обговорювали, шукали, обирали, розмовляли. Євгена не задовольняли жодні пропозиції. Одна із перформерок, Анастасія Карандаш, якраз робила ремонт у своїй квартирі і запропонувала використати чавунну ванну, яку збиралась викинути. Тоді інший перформер, Володимир Титаренко, сказав, що понад усе він хотів би лежати закопаним глибоко в землю. Так виникла ситуація, в якій Євген став «садівником», який вирощував «зернятко».

Хоч цей перформанс не можна назвати «крутим», він наштовхнув Євгена на думку, що людина — це таке зерно, яке закопують в землю після смерті: «І в цьому сенсі щось проростає, з цього щось виходить»

2020 р. – «Втеча»

«Втеча» — довготривалий перформанс. Ідею працювати з водою з місця народження запропонувала одна з учасниць групи, Ірина Лесик. Вона читала художній твір про воду, де поетично описані її властивості, фізичні стани, здатність формувати та нести життя. Так виникла ідея заморозити воду і спостерігати за тим, як вона тане. Цікаво, що серед учасників групи тільки Євген і його родина жили в Одесі все життя. Інші учасники перформансу приїхали з різних міст України: Київ, Сіверськодонецьк, Луганськ, Піддубне (Волинська область), Алтестове (Одеська область). А Євген дістав воду з Маріуполя. 

Середина серпня, двір МСМО, 6 перформерок та перформерів, одягнених у чорне, спостерігають за тим, як тане вода, крапля за краплею. Арсеній Василенко створював саунд-дизайн зі звуку падаючих крапель. Серпнева спека забирала сили, це було виснажливо фізично. Природна цікавість стала актом пам’яті. 

Спільна праця над ідеєю, пошук способів домовитись, групова динаміка та організація процесів у роботі P.L.O.T. є невід’ємною частиною її мистецької практики. Для мене це приклад партисипативних практик. Я рідко знаходила себе в дійствах, які пропонував Євген, а він — у моїх. Єдине, що втримувало нас на одній вісі координат — це універсум «невідомого», проте рухались ми, здається, різними шляхами. 

 

---

 

Цей матеріал створено у межах Південної едиціїї 2025 Стипендії імені Антонена Арто, що реалізована фондом proto produkciia у партнерстві з Одеським національним художнім музеєм та платформою MY ART, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Створення нотаток з лекції — Вікторія Хорошилова
Редагування — Софія Сіренко, Оля Новак-Кукула