Робота зі звуком: воркшоп від Слави Соболєва

Воркшоп відбувся 23 червня 2024 року. Ми провели воркшоп по роботі зі звуком та воркшоп по роботі зі світлом, щоб розвинути наступні навички:

  • Складати технічний райдер для вистави або перформансу.
  • Заздалегідь продумати технічні аспекти та що потрібно для якісного втілення творчого задуму.
  • Зрозуміти, як спланувати технічний райдер для презентації роботи в іншій локації або країні.

Ділимось нотатками з воркшопу.

*Якщо ділитесь цими матеріалами з іншими – згадуйте, будь ласка авторок та авторів, а також те, що подія та документація зроблені Стипендію Антонена Арто.

Слава Соболєв – захоплюється експериментальною і сучасною класичною музикою. Працював з українським некласичним оркестром Lords of the Sound. Співпрацює з різними електронними/рок-гуртами. З 2018 року співпрацює з Nova Opera: опера-реквієм IYOV, гранд-опера NERO та опера-антиутопія GAZ. Співпрацює з Opera aperta:  постановками Opera Lingua, Genesis, Chornobyldorf, GAIA-24.

Поговоримо про технічні звукові прийоми, які можна втілити під час вистави (перформансу, концерту). 

Почну з того, що таке акустичний і не акустичний перфоманс. Джерелом звуку мого голосу є виключно я – він нічим не підсилюється й не обробляється. Це акустичне звучання. Перформанс із музикантом, що грає на гітарі, – теж акустичний. Акустичним буде й умовний перфоманс з блютуз-колонкою, – вона є джерелом звуку, яке знаходиться в спільному з нами акустичному просторі. Якщо ж ми маємо підзвучені інструменти, підзвучені голоси – то виходимо в створення штучного простору. Тоді чуємо не тільки акустичний звук, а й звук підсилений, який йде з колонок, направлених на аудиторію. Штучний простір напів акустичного й обробленого перфомансу створює звукорежисер. Він користується такими штуками, як і ревербератори й так далі. Це процесори, які дозволяють обробляти звук, проєктувати відбиття від стін.

Коли режисер працює зі штучним простором – важливий звуковий баланс. Якщо ми працюємо з підзвучкою акторів, щоби мати контрольований баланс в залі – бажано підзвучити й усі інструменти. Скажімо, гітарний підсилювач не вирішить проблеми – підзвучення буде неконтрольованим, десь не буде чути голосів, а артист – не чутиме зал.

Визвучка 

У театральних виставах використовуються два види визвучки.

1.Перша – загальна. У ній застосовують мікрофони, які дозволяють підсилити рівень сигналу, який є на сцені:

Плюс такого методу підзвучування сцени – ми вже маємо баланс, який є у виставі. Тобто ті, хто говорить гучніше, – гучніше звучать, ті, хто говорить тихіше, – звучать тихіше. З мінусів – частотна характеристика таких мікрофонів. Звук – це хвиля, вона розповсюджується нерівномірно, і мікрофони знімають його теж нерівномірно. Багато залежить від відстані: чим далі від джерела звуку – тим менше низьких частот чутно. Щоби мовлення звучало розбірливо – чутливість таких мікрофонів має бути достатньо висока. Багато доводиться боротись з фідбеком (коли виникає звукова петля). Загальна визвучка – ідеальний варіант для невеликого театру. Цей метод не обмежує актора в рухах, не треба вигадувати, куди повісити радіосистему. На великих майданчиках його краще використовувати як додатковий – для дозвучки акустичних моментів. Але вони все одно будуть “провалюватись” по артикуляції в порівнянні з точковою визвучкою.

2.  Точкова визвучка на стандартні музичні інструменти є стандартний набір мікрофонів. Використовують динамічні й конденсаторні мікрофони – у них різні принципи роботи. Динамічний мікрофон – це магніт. Він великий (іноді це є мінусом), менш крихкий і нормально передає частотну характеристику. Конденсаторні мікрофони працюють від вібрації мембран, мають фантомне живлення. Вони зазвичай менші, більш адекватно передають деталі – у них більша чутливість. На концертах і виставах здебільшого використовуються динамічні мікрофони для інструментальної частини, а конденсаторні – для акторів, голосів і так далі. Конденсаторні мікрофони мають перевагу через розмір. В Україні часто використовують хедсет Sennheiser  HSP- 4 – конденсаторний мікрофон, у якого приймач сигналів знаходиться майже біля рота.

Якщо немає можливості використовувати хедсети – то є мікрофони-петлички, які зазвичай кріпляться на одяг. Вони з хедсетами майже однакові за вартістю – залежить від моделі. З плюсів – петличка не має наголов’я і це виглядає більш натурально. З мінусів – вона знімає шурхіт одягу і її частотна характеристика передачі буде не настільки коректна, як у хедсета. Чим більш направлено ми говоримо у цей мікрофон – тим більше адекватно петличка передає частотну характеристику голосу.

Важлива штука – діаграма направлення мікрофонів. У театральній сфері використовують мікрофони кругової або кардіоїдної направленості. Мікрофони з кардіоїдною направленістю беруть, якщо у виставі багато акторів, які контактують один з одним, є діалоги face-to-face. Таким чином виключаємо потрапляння іншого голосу в хедсет. Вони достатньо чутливі – тож якщо ви плануєте визвучку такого плану – репетиції варто проводити з мікрофоном. Петлички в більшості кругової направленості. Великий плюс мікрофонів з круговою направленістю – вони не дуже залежать від положення. Якщо у нас активний перформанс, мало екшена, мало дуетних сцен – краще використовувати мікрофони кругової направленості.

Засоби кріплення мікрофонів

Є хедсети, і є прищепки. Прищепки можна клеїти на тіло й на одяг. Всі мікрофони бажано розташовувати максимально близько до джерела звуку. Це дозволить менше підіймати чутливість мікрофону і отримувати менше зайвої звукової інформації. Якщо у нас “серйозні співаки”, які можуть працювати з нормальною подачею, опорою – на радіосистемах варто ставити мінус по чутливості, тому що звукового тиску, який створюється при правильному співі, достатньо, щоби на невисокій чутливості отримати адекватний сигнал. Якщо ж перегнути з чутливістю, то можна отримати перекомпресований сигнал, із викривленням, з дисторшеном. Є максимальний звуковий тиск, який витримує мікрофонний капсуль, і є максимальний звуковий тиск, який витримує підсилювач. Це важливо і для постпродакшена: обробка на постпродакшені перегруза неможлива – це просто перезапис.

Моніторинг

У повній залі – люди поглинають відбиття звуку. Тому музиканти мають чути себе, інших музикантів і акторів не з залу. Для цього використовуються система маніторингу. Є системи вушного маніторингу, коли біля пульту стоїть приймач, а людина чує звук у навушниках. Це більш зручна, практична система, вона не заважає загальній звуковій картинці в залі, не створює додаткового звуку. Є моніторінг на підлозі – це невеликі колонки, які працюють на музиканта. З плюсів – можна посунутися і чути гучніше, або тихіше. З мінусів – у всі мікрофони, які стоять біля музичного інструменту, прилітає те, що грає в моніторі.

В ідеалі, якщо у вас великий склад музикантів-акторів, треба мати двох звукорежисерів – один працює на сцені з акторами, музикантами, а інший працює в залі. Моніторінг потрібен, якщо наш простір вимагає активного, гучного звуку (зала на 300-400 місць). Без моніторінгу музиканти будуть чути відлуння себе і залу. Також важливо, з чого зроблений простір: скло, камінь – сильно відбивають звук. Якщо у приміщенні багато “відбиваючих” поверхонь – можна чимось заставляти, завішувати, щоби поглинати звук. Ідеальний простір простіше створити в заглушеному кінотеатрі.

Багато звуку не буває. Тихіше зробити завжди можна. Якщо маємо багато джерел звуку, які грають неголосно, вони створюють достатньо щільний звуковий фронт, і кожна людина отримує повну інформативну картинку. Якщо ми маємо три колонки, які кричать на великий зал, то маємо викривлення через підсилювання. Будь-яка колонка в ідеалі має працювати не більш, ніж на 65% своєї потужності. Якщо ми працюємо в 100% – маємо викривлення. У райдерах часто пишеться звуковий тиск, який дозволений на тому чи іншому майданчику. Він вимірюється в децибелах. Бажано мати можливість отримати 110 децибел без викривлень. Високий звуковий тиск шкодить слуху. Не радив би використовувати тиск вище за 125 децибелів. 142 децибелів – больовий поріг, це звук літака, який злітає.

У нас є 2 види акустичних систем – лінійні масиви й джерела прямого звуку. На великі зали джерела прямого звуку використовувати не варто – вони не створюють спільного звукового фронту, маємо дуже різну картинку в різних місцях залу, а на балконі не чуємо нічого. Зараз більше використовується лінійні масиви (колонки, які працюють як одне джерело звуку). У них досить невеликий кут розкриття. Це нам допомагає запобігти інтерференції, створити більш-менш рівномірний звуковий фронт. На маленькі зали варто брати не менше чотирьох елементів, і від шести колонок на зал-”тисячник”, а далі по наростаючій. Тобто мінімалка: два саббуфера, чотири колонки.

Технічне завдання (ТЗ) нам потрібне, щоби донести свою ідею, свої бажання до профільного фахівця, який буде працювати з виставою. ТЗ має бути максимально конкретним, містити повну інформацію, яка вам відома. Ви маєте прораховувати кількість людей, яких потрібно підзвучити, вказати, хто з них рухається, а хто ні. Актори завжди працюють з радіосистемами, а музиканти, які постійно сидять, можуть бути підзвучені звичайними дротовими мікрофонами. Радіочастотний діапазон зараз дуже забитий, під час війни він обмежений, – чим більше радіосистем використовуємо, тим більша вірогідність, що десь щось зірветься.

Загальна підготовка опери «GAIA-24» у Жовтневому у нас зайняла 5 днів, а 3 з них – підготовка по звуку й світлу. На підготовку “Чорнобильдорфу” зазвичай йшло 2-3 дні. Перший технічний райдер “Чорнобильдорф” мав приблизно 60 сторінок. Там був райдер, звук, світло, фотоконструкції, які мають бути, фотодекорації, які ми веземо. Більшість музикантів в опері “GAIA-24” ми підзвучили дротовими мікрофонами. 

Головна проблема в створенні технічного райдера – дискомунікація між замовником і виконавцем. Якщо вистава планує гастролювати – в команді бажано мати звукорежисера, навіть початківця. Він зможе погоджувати питання щодо обладнання, створення технічного райдера.

Майже всі записані вистави проходять обробку на постпродакшені. Тому запис краще робити поканально – так буде можливість внести корективи. Інакше можна отримати мікс, який адекватно звучав у просторі, а на записі має нижчу якість – через ті ж мікрофони, інші обставини. Поканальні записи зараз дозволяють робити багато пультів. Behringer X32 – найпростіший із цифрових пультів, який має USB-картку. Його можна підключити по USB до ноутбуку і отримати 32 канали.

Створення тексту на основі аудіозапису воркшопу: Ганна Щокань