Відібрані концепції Південної едиції 2025
1-5 жовтня у Миколаєві проводили п’ятиденний воркшоп Стипендії імені Антонена Арто. На воркшопі 11 авторок та авторів концепцій перформативних творів про Південь допрацьовували свої ідеї разом з тімерками та тімерами, менторками та менторами та командою Стипендії.
Понад 30 людей з’їхались на воркшоп, який відбувся в просторі Українсько-данського молодіжного дому в Миколаєві. Цей конкурс Стипендії реалізовуємо у партнерстві з Одеським національним художнім музеєм та платформою MY ART, за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”.
Які твори підтримано за результатами воркшопу?
Георгій Гогатадзе
Концепція “My Friend From Nowhereland”
“Листування двох інтернет-друзів — з Буджаку (Південь Одеської області) та Белуджистану (історична область на північному узбережжі Індійського океану) — перетворюється на перформативний акт реконструкції часу й простору, синтезуючи спільний досвід, що формує новий вимір — Nowhereland.
Робота досліджує спільність двох паралельних досвідів: життя на периферії суспільства, пошуку себе в релігійному контексті, ізоляції, де інтернет стає єдиним каналом комунікації, а пошук близькості чи спорідненої душі — практикою опору самотності. Це мультимедійна інсталяція з перформативною складовою. В її основі — обмін спогадами, медіа та ролями.”
Галина Андрусенко
Концепція “Захищені”
“Проєкт продовжує дослідження мисткинею теми «захисту» в умовах війни, розпочате у графічній серії та перформансах «Захищені» та «Не захищені». У новій роботі вона збільшить масштаб та перенесе акцент із публічного простору, з яким раніше працювала — пам’ятники, скульптури, — у простір особистий — у кімнату, де зібрані люди й речі, які для неї є найдорожчими.
Цей перформанс про бажання зберегти і захистити домашній затишок — крихкий простір безпеки й близькості, який невпинно зникає під тиском постійного відчуття небезпеки.”
Єлизавета Блюмська
Концепція “Електрополіс”
“Перфоманс досліджує наслідки індустріалізації Запоріжжя, зокрема будівництва ДніпроГЕСу, та ставить питанням — чи несемо ми самі відповідальність за минуле? У центрі дії — м’ясорубка, з’єднана з динамо-машиною, що живить лампочку. Постійне крутіння м’ясорубки стає метафорою виснаження та циклічності праці тих, хто будував греблю, а лампочка символізує енергію, отриману від турбін та вказує на знайомий зараз багатьом запоріжанам процес перевірки РЕБу. Також я планую долучати глядачів до процесу, так само як наші пращури були залучені до створення міста. Запоріжжя — місто майбутнього — хотіли переназвати Електрополем після побудови греблі, але мрії про прогрес, який принесе мир та спокій, обернулися приборканням Дніпра та екологічною катастрофою для всього південного регіону.”
Олексій Мінько та Володимир Прилуцький
Концепція “Морський бій”
“Автори перформансу Мінько та Прилуцький походять з або часто навідувалися до міста Бердянськ на Азовському морі, яке зараз окуповано. В Одесі, на узбережжі Чорного моря вони час від часу бачать міраж рідного міста. В перформансі за допомогою фотографії, гри та розмови Мінько та Прилуцький намагатимуться наблизитись до схованого в тумані війни міста, відтворити його суперечливий контекст, потрапити в “моряж”. Перформанс запозичуватиме форму в туристичної практики фотографування на фоні моря (“Сфотографуй мене на фоні моря”). Документуючи себе впродовж перформансу, автори створюватимуть ілюзію повернення на Азовське море.
Фотографічне відтворення фізичного ландшафту супроводжуватиметься ігровою реконструкцією політичного та культурного ландшафтів. Щоб повернутися додому, Володимир та Олексій оточують себе не тільки великою водою, але й суперечливими політичними міражами та суперечками історичних проєкцій, якими воно наповнене.”
Марія Черкашина
Концепція “Черепашник”
“Ця робота досліджує відчуття приналежності до міста, куди мисткиня переїхала з Миколаєва. Її дім був збудований із черепашнику — матеріалу з останків морських істот, що формує живе середовище міста. Він мовчить, але присутній усюди: у фасадах, фундаментах, пилу. Ми дивимось на поверхню, не помічаючи основи. Так само культурний шар міста зникає, не маючи архіву, залишаючи лише сліди тих, чиї імена не вписані в офіційні наративи.
Мисткиня взаємодіє з черепашником так, як із нерухомим Півднем. Це їхній спільний танець. Намір — не створювати новий міф, а показати умову його виникнення: відсутність тіла у власному просторі. Коли людина не знає, де стоїть і з чого зроблене довкола, вона втрачає не лише знання, а й право діяти. Свобода починається там, де є «своє» — впізнане, назване, збережене.
Мисткиня говорить про це через метафору каменю: коли немає де стояти, потрібно поставити камінь. Як ставити культуру, щоб зрозуміти, де ти. Вона (не)хоче повертатись, бо наративи, що її оточують, не відповідають знанням. Танець тут — не спосіб зберегти, а спосіб бути свідкою того, як щось зникає.”
Наразі стипендіатки та стипендіати цієї Південної едиції працюють над фізичним втіленням своїх концепцій. Покази відбудуться в листопаді-грудні в Одеській, Миколаївській та Запорізькій областях.